5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ

 

про наскнигиматеріалипідтримати

на головну сторінкунаписати нам листа5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ у FACEBOOK5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ у TWITTER

Блог Богдана Галюка  

 

повернутися 26 травня, 2016

Місце, де життя починається заново

 

Минулого тижня ми з Марічкою нарешті (вперше за останні два роки) вибралися в коротку спільну мандрівку – так, щоб тільки нас двоє (дітей залишили на моїх невідмовних батьків, за що їм велике окреме СПАСИБІ), щоб поспілкуватися, проаналізувати життя, намітити плани та й просто помовчати – побути разом. І щоб без зайвих вух (тому й поїхали автівкою).

Для подорожі вибрали найближчий людний Жешув (там можна легко загубитися в натовпі, відносно недорогі готелі та й достатньо торгових центрів, щоб знайти подарунки рідним).

Якихось сім годин на кордоні (бо приїхало начальство зі Львова) – і ми вже мчимося нашим вірним Рено польським автобаном.

Приїхали під вечір, повечеряли і почали планувати наступний день. Я загалом люблю бродити супермаркетами (це, до речі, один з жирних плюсів мого профілю в очах дружини), але перспектива провести так два наступних дні трохи бентежила. Тому запропонував з’їздити до містечка Освенцим, куди пролягають маршрути паломників з усього світу.

300 км – відстань не велика, однак провести всю мандрівку в дорозі теж не хотілося. Тому, вагаючись, ми помолилися, щоб Господь сам скерував нашу дорогу.

Наступного ранку за сніданком все ж вирішили залишитися в раю для шопоголіків. І я не протестував, бо ціль залишалася незмінною – провести час разом.

Величезний Міленіум засиллям реклами лякав забрати всі наші заощадження. Ми зробили декілька пробних фото, але помітили, що всі магазинчики зачинені і довкола чомусь підозріло безлюдно.

Одинокий перехожий чужою (в обох значеннях) англійською пояснив, що сьогодні республіка святкує релігійне свято "Тіла Божого" і тому наступні чотири дні стануть довгим вікендом для всіх поляків (враз ми зрозуміли, чому вчора пізно ввечері в сусідному Теско небачені черги перепліталися довжелезними хвостами).

Так неочікувано ми отримали відповідь на молитву – Бог закрив всі магазини в країні, щоб ми зрозуміли, що треба робити! :)

Дорога на Краків була швидкою та повною Макса Лукадо, який звучав голосом коханої дружини. Вузенькі, але ідеальні, сільські дороги вражали не менше, аніж зелені краєвиди за вікном. Декілька годин і знак сповістив, що під’їжджаємо до музейного комплексу Аушвіц-Біркенау.

Я багато чув про колишній концентраційний табір, та й напевно нема людини, яка б зовсім не орієнтувалася в темі. Живий пам’ятник нацизму відлякував, але чимось і манив. Признаюся, вже давно це місце було в моєму списку "куди мрію поїхати" (хоча досі вважаю, що термін "мріяти" сюди аж ніяк не підходить).

Без поводирів ми з Марічкою безмовно снували між розбитих бараків і я відчував, як пече залита кров’ю та муками земля. Спеціально глушив емоції. Слухав, про що шепоче трава. А це були історії великого горя, нерозуміння та безнадії. Думав, що знайду відповіді, але натомість з’явилося ще більше запитань. І я потайки дякував за це Богові, бо зміст та цікавість існування саме в тому, щоб думати, шукати і знаходити.

Вирвавшись із замкнутого кола міської рутини, тут особливо (на диво) відчуваєш волю та смак життя.

Всі враження того ж дня я описав лише декількома слова: "Місце, де життя починається заново". І справедливо знайома уточнила, що Біркенау – якраз навпаки є місцем, де майже два мільйони життів закінчилися (залізничний тунель в цегляній адмінбудівлі недаром називають "воротами смерті"). І я погоджуюся, якщо дивитися в минуле.

Але для всіх нас, які живуть і повинні пам’ятати, щоб не повторити, ця загороджена поржавілим колючим дротом площа повинна розділити життя навпіл – на байдуже "до" і на осмислене "після", в якому ми шукатимемо не прості відповіді з екранів пропагандистських каналів, проплачені вибори, двулике буття, лукавство та безцільне животіння…

(Для глибшого розуміння теми раджу переглянути документальний фільм "Суд над Богом" про важку долю в'язнів концентраційного табору під час Другої Світової війни, які задаються питанням: "Як Бог допустив велику кількість страждань на їхню долю? І чому саме їм доводиться все це терпіти?").

Дорогою до "базового табору" в Жешуві ми також стали свідками незабутнього заходу сонця на набережній Вісли в старій столиці польських королів, позаглядали в обличчя незнайомців на ринковій площі, спостерігали за молодим саксофоністом через панорамне вікно кафе.

І в епіцентрі цієї різноманітності кардинально протилежних емоцій ще раз усвідомили: Хтось неймовірно рідний та воістину величний заплатив ціну власного життя, щоб ми могли радіти, подорожувати, любити і безтурботно пити лате в одному з непримітних закладів старого міста.

Обов’язково заплануйте подорож до Освенциму.

Богдан Галюк

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

про наскнигиматеріалипідтримати

© 5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ. Всі права захищено.

При використанні матеріалів сайту гіперпосилання на www.5breads2fishes.com обов'язкове.

Електронна пошта: mail@5breads2fishes.com