Важлива спроможність християнина

Божа любов до творіння відображається у відчутті людиною власної гріховності. І це, до речі, одна з ознак народженої згори людини. З Писання ми знаємо, що Бог судить дії, слова, думки та наміри (бажання) серця людини. Але Він вважає за краще, щоб це робили ми.

"Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт!" Євр. 4:12-13.

Як живуть сьогодні люди? Більшість - не здатна судити себе зовсім. Меншість - на рівні здатності судити свої діла. Хоча й логіка в людей не складна: головне - не вбити і не вкрасти. І при тому тільки в сусідів не можна, а в держави навіть треба. Нікому нічого злого не зробити, але сказати - можна. Міцним слівцем владу згадати, сусіда-нахабу, неслухняних підлітків та ін.

Значно менше людей живуть на рівні здатності судити свої слова. Як правило, коли людина каяється, її мова змінюється, очищується від сквернослів’я та марновірства.

А як живемо ми? У важких ситуаціях ще здатні змовчати, однак думки контролювати важко. На жаль чи на щастя, вони приховані від інших. А то довелося б не солодко: хтось розпрощався б з добрим іменем або хорошою репутацією, хтось – із друзями чи родичами.

І тільки дійсно віруючі люди здатні судити та контролювати власні думки. Чому? Не відроджені живуть на рівні стосунків між людьми, але віруюча людина розуміє, що існує світ невидимий, і Бог бачить не тільки зовнішні справи, але й помисли сердечні.

Так би повинно бути в ідеалі, та на практиці трапляється по-іншому. Наша найбільша проблема і біда в тому, що ми не судимо самих себе, тобто не здатні бути самокритичними. І тому Богу доводиться судити нас, іншими словами, виконувати за нас нашу роботу, щоб допомогти нам.

"Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла та крови Господньої! Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п'є. Бо хто їсть і п'є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п'є! Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто заснули. Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б. Та засуджені від Господа, караємося, щоб нас не засуджено з світом" 1 Кор. 11:31-32.

Що означає "судити себе"? Розмірковувати, аналізувати свою поведінку, вчинки, слова, думки та бажання.

І ось тут з’являються найбільші перешкоди на шляху:

1. Не бажання.

На жаль, є люди, які не бажають зростати в Бозі. Аргументи таких на їхню думку непорушні: "Навіщо цієї філософії та психології, копання в собі?! Давайте жити простіше, без мудрувань. Ходити до церкви, молитися".

Однак, ці люди забувають, що духовний ріст – це праця над собою, внаслідок якої з’являються духовні навички.

2. Духовна гордість, а з нею сліпота.

"Я достатньо добре знаю Біблію і багато років є членом місцевої церкви. Всі основні істини я давно пройшов, а зараз просто підтримую свій достатньо високий духовний рівень. Тому вся ця новизна не для мене!".

Чи чули ви схожі висловлювання від знайомих людей? Найгірше, що може трапитися, це належати до таких. Що тут можна порадити? Апостол Павло каже: "Коли хто думає, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно" (1 Кор. 8:2). А з Божою мудрістю солідарна і народна: "Вік живи - вік учись". Для таких "духовних" хорошим прикладом буде цар Давид. Перечитуючи деякі його вислови, спершу може видатися, що в нього роздвоєння особистості. Але вдумуючись, переконуємося, що внутрішній діалог повинен бути притаманним кожній віруючій людині. Цар Давид говорив (наказував) своїй душі: "Благослови, душа моя, Господа і всі нутрощі мої - святе ім'я Його". Автор іншого псалму описав свої почуття в такий спосіб: "Сумує в мені душа моя". І тому він задається питанням: "Що сумуєш ти, душа моя, і що ніяковієш?". Він із твердістю говорить собі: "Май надію на Бога".

Іншими словами псалмоспівець намагається розібратися у своєму внутрішньому, невидимому для людей, але такому ж реальному для Бога, світі.

Також варто пам’ятати, що в площині бажань лежить поняття мотиву. До кожного нашого бажання прикріплений мотив. "Я хочу чогось" - це бажання. "Але чому я цього хочу?" - ось це і є мотив, внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до дії.

Саме здатність судити власні мотиви є великим надбанням християнина, яким, на жаль, ми рідко користуємося. "Він же промовив до них: Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка. Ось Я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів, і на всю силу ворожу, і ніщо вам не зашкодить. Та не тіштеся тим, що вам коряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!" Лк. 10:18-20

Кожному з нас щодня варто перевіряти власні мотиви. Наприклад, мотивом служіння Богові повинно бути усвідомлення того, що наші імена записані в небі, а не якісь меркантильні інтереси.

Іноді мотивом прославлення Господа в церкві є не бажання прославити його, а звичка або, ще гірше, необхідність показати свою вдавану духовність перед іншими. Чи думаємо ми про Бога щоразу, коли молимося?

Біблія містить один трагічний але повчальний приклад, який описує до чого може привести нездатність судити власні мотиви.

Сімейна набожна пара, Ананій і Сапфіра, не були здатні судити ні власні слова, ані мотиви, що й привело їх до життя без Бога і навіть передчасної смерті. "А один чоловік, на ймення Ананій, із своєю дружиною Сапфірою, продав був маєтка, та й з відома дружини своєї присвоїв частину з заплати, а якусь там частину приніс та й поклав у ногах у апостолів. І промовив Петро: Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю? Хіба те, що ти мав, не твоє все було, а продане не в твоїй владі було? Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не людям неправду сказав, але Богові! Як Ананій зачув ці слова, то впав та й умер... І обгорнув жах великий усіх, що це чули!" Дії 5:1-5.

Чи зауважили ви слова апостола Петра, звернені до Ананія: "Ти Духу Святому неправду сказав…». Можливо я щось пропустив? Коли це Ананій говорив з Духом Святим? Він нічого такого не говорив, але, напевно, думав! Однак, Біблія називає бесіду в розумі та докори сумління християнина розмовою зі Святим Духом.

Не здатність судити власні мотиви приводить до стану, який Біблія називає співпрацею з дияволом ("…дав можливість сатані наповнити серце"). В результаті, історія ця закінчилася дійсно трагічно.

Але наша історія ще триває, тому потрібно зробити правильні висновки. Життєво важливо користуватися здатністю судити власне життя, цінувати нею і підтримувати. Як? Вивчаючи Біблію. Сумління напряму залежить від вивчення Божого Слова. Читаючи Біблію, ми даємо змогу Духові Святому в потрібний момент нагадувати нам Писання і судити нас, якщо це потрібно.

Думаймо про те, що ми думаємо! Думати - ми ще погодимося. А от контролювати думки, наміри та мотиви вже важче. Однак, Слово Боже закликає до цього і попереджує: "Якщо ти не будеш це робити, за тебе зі своєї великої любові зробить Бог!".

Краще, зробімо це самі! "Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б. Та засуджені від Господа, караємося, щоб нас не засуджено зі світом" 1 Кор. 11:31-32.

Богдан Галюк