5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ

 
про наскнигиматеріалипідтримати

на головну сторінкунаписати нам листа5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ
у FACEBOOK5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ у TWITTER

проповідістаттіінтерв'юпоезіяпрозакартини

 

повернутися

Уривок із повісті "Скарб"

 

Розділ 4

 

Плавно пливли лани, яких вже можна було розгледіти крізь густу павутину вранішнього туману. За вікном народжувався новий день. Старенький «Лаз» підвозив мене все ближче до рідного села. Он, де різко вривається ніби-то нескінченна лінія поля, а бистроплинний Дністер віками руйнує берег, маячать столітні тополі, що у своїй старості вкотре помолоділи з приходом красуні весни.

Зістрибую із останньої сходинки автобуса і відчуваю, як земля притягує мене. Глибоко вдихаю повітря – свіжості йому не прибавляй – аж дух запирає, ніздрі ніжно лоскоче. Видихаю…

Відразу за Ковалевою криницею звертаю у знайому вулицю. Надворі весна, а мені вже пахне сіножаттю і караваєм, і колядою. Пахне землею…

Над дорогою низько похилилися зеленолисті вишні та черешні. І цим коридором свіжості доходжу до рідної оселі, яка ледь-ледь виглядає із-за густолистої липи.

Мир, радість та затишок панує на подвір’ї. Старий пес ліниво кліпає, лежачи на східцях. Навколо стрибає, кудкудакає, кукурікає, гелгоче все пташине царство, - а Сірко, як старий-престарий сторож, тільки водить повіками.


Ступаю крок, наступний, і кожен все глибше відносить мене у дитинство


 

За хатою гудить пасіка. Затаївшись у сплетінні найрізноманітніших дерев, цей медв’яний острів вабить своєю затишністю та порядком. Вулики, вишикувані ряд-в-ряд, нагадують величезне царство зі своїми, бджолиними, законами, якимись незрозумілими нам, людям. «Що ж ті бджоли все літають та літають?» - часто допитувався сусід, який завжди хотів усе знати, в дідуся. І, як правило, чув відповідь: «То, Михайло, незбагненна нація!». Дід лагідно всміхався і дивився на пасіку таким поглядом, яким мама дивиться на дитину, коли та засинає.

На парканець вистрибнув кіт. Це Васько, пристрасний поїдака мишей, хутко вмивався. З нічного полювання, напевно, а, може, й не з полювання – надворі ж весна!

Обводжу поглядом все це, і якесь незбагненне, старече, непояснюване почуття, яке з’являється десь у шістдесят, з’являється і у мене! Як я заскучав за всім цим: чистим небом, свіжим ранком, погожою дниною, коли ідеш охабою, а ноги підкошується і хочеться впасти у траву не від алкогольного сп’яніння, а просто так, від свіжості!

За пасікою сад. Старий-престрий, свіжий-пресвіжий, а смачнющий який! Заберуся, бувало, на найвищу яблуню, вмощуся на найзручнішій гілці і ласую червоними, величезними, соковитими яблуками. Подивлюсь вгору – чисте небо, вбік – широченні поля, нескінченні сади, із яких то тут то там видніються дахи хат, усе моє рідне село…

І знову йду садом. Он моя рідна яблуня. Чи вона зісохлася чи то підрізали її, та вже нижча ніж у дитинстві. Висока трава лоскоче ноги. Ступаю крок, наступний, і кожен все глибше відносить мене у дитинство.

…Он під грушею лежу я, малий… Розхристана сорочка. Що це, я плачу? Чи може сміюся?.. Та ні, це я змагаюся із сонцем хто з нас довше буде дивитися один на одного!

Щось пухнасте лизнуло мені щоку. Це Пушок, вірний друг дитинства. Пам’ятаю, ми були нерозлучними аж поки…

Свіжий подих вітру переніс мене до дійсності. На грядці поралася бабуся. Час довгими зморшками та сивим волоссям ліг на її струджені плечі, та для мене вона ще досі залишалася молодою...

Б. Галюк

 

про наскнигиматеріалипідтримати

© 5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ. Всі права захищено.

При використанні матеріалів сайту гіперпосилання на www.5breads2fishes.com обов'язкове.

Електронна пошта: mail@5breads2fishes.com