5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ

 
про наскнигиматеріалипідтримати

на головну сторінкунаписати нам листа5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ
у FACEBOOK5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ у TWITTER

проповідістаттіінтерв'юпоезіяпрозакартини

 

повернутися

Уривок з повісті "Вірність"

 

 

Розділ 13

Втомленим та задуманим повертався додому пастор київської церкви «Боже прощення», що на Оболоні. Вечірнє безхмарне небо столиці, осяяне сотнями ліхтарів та мільйонами зірок, дихало свіжістю липневого вечора. Велично-глибокий купол небозводу таємниче топив в собі погляди перехожих. Мерехтіння далеких світил ворушило в людській цікавості непомітний відбиток вічності. І здавалося, стрибнути б отак в цей простір галактик, скинувши лушпиння думок від буденності, і летіти, летіти ввись…

Подолавши декілька кварталів, Йосип відчув прохолоду великої ріки. «Дякувати Богу, хоча б дружина не чула всього, що відбувалося в церкві цього вечора». Відчуття слабкості змусило її залишитися вдома.

Сивочолий священик все пригадував вечірню службу. Різкі вислови ножем шматували його душу. А на що він надіявся? Невже ж гріх так близько підкрався до дверей шлюбу цих дітей? Два останні дні, відколи дізнався, в Йосипа тільки й думок, що про Лізу. Не хотів першим телефонувати до Петра Кленовича, та й не телефонна це розмова. Сподівався сьогодні поговорити з ним в церкві, та ніхто з їхньої родини не прийшов.

Як могло таке трапитися? Вітер відмовлявся вірити, не хотів слухати розуму, який капітулював перед очевидними фактами, мріяв прокинутися від цього жахливого сну…

Дружина як завжди відчинила двері та впустила Йосипа в оселю. Ще з дверей помітила – чоловік чимось стурбований. Можливо, накопичена за день втома сірою тінню лягла на його чоло? А може, яка болячка вгризлася в тіло і не дає спокою? Чи образив хто в церкві? Не часто пастор в неділю ввечері таким сумним повертався додому. Як правило, душевне піднесення омолоджувало його сиву голову, коли бачив єдність членів церковної громади, любов та приязнь товаришів, віру та посвячення християн. Тоді його лице сяяло, кудись дівалися зморшки, вже немолода постать випрямлялася, і здавалося, чоловік не входив, а влітав до помешкання, радісно приговорював до дружини, із задоволенням потирав долоні і поспішав на кухню, де вже парував духмяний чай.

Сьогодні Йосип був сам не свій. Підстаркуватий, втомлений чоловік стояв на порозі і не поспішав входити до квартири. Марія зачинила двері, забрала з рук портфель, допомогла скинути взуття… Збентежений хазяїн був ніби чужим в себе вдома.

Годинник монотонно вистукував, лічачи кожну крихку мить. Секунди одна за одною прожогом стрибали в небуття. Як правило, оте тікання заспокоювало Вітрів, свідкуючи про невпинне наближення омріяного майбутнього. Сьогодні ж величезний циферблат ніби теж відчував хвилювання: секундна стрілка прискорювала свій біг, вразлива тиша хапала її за горлянку і волокла в безвість. І те, колись лагідне, тікання вже віддавало голосною луною на всю кімнату, барабанячи у важкі двері вічності, будячи в душі тривожні відчуття...

Б. Галюк

 

про наскнигиматеріалипідтримати

© 5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ. Всі права захищено.

При використанні матеріалів сайту гіперпосилання на www.5breads2fishes.com обов'язкове.

Електронна пошта: mail@5breads2fishes.com