5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ

 
про наскнигиматеріалипідтримати

на головну сторінкунаписати нам листа5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ
у FACEBOOK5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ у TWITTER

проповідістаттіінтерв'юпоезіяпрозакартини

 

повернутися

Уривок з оповідання "Країна масок"

 

 

1 розділ

На вулиці пахло весною, однак Міла цього не помічала. Малий, який вяло плентався за жінкою, не мав особливого бажання повертатися додому. Йому було затишно на вулиці. Свіже повітря, яскраве сонце, спів птахів - природа прокидалася від сну. Малюк радів і не приховував свого настрою. Цого, на жаль, не можна було сказати про молоду, але втомлену жінку. Ніби крадучись, вона кудись поспішала. Пасма каштанового волосся, наспіх зібрані резинкою, неслухняно випадали із-за комірця теплої куртки. «Аби лиш ця чергова вилазка з дому завершилася успішно», - одна думка крутилася в її голові.

В лівій руці Міла тримала великий пакет, весь набитий продуктами. Правою волокла за собою хлопця. До їхнього будинку залишалося ще два квартали, які були найнебезпечними. Тут надто людяно. Жінка вдивлялася в обличчя перехожих, намагаючись попередити небезпеку, хотіла розгледіти хоча б якусь зміну на лицях незнайомців, та все марно. Вона ще сильніше стиснула руку сина – попереду перехрестя.

Уважний мандрівник відразу помітив би, що вся вулиця переповнена попереджувальними знаками. Звідусіль в очі кидалися масивні таблиці жовтуватого кольору з різноманітними закликами: «Нікому не вір», «Всі люди брешуть» і т.д. і т.п.

Міла знала всі надписи напам’ять, тому вже не звертала на них увагу. На вулиці потрібно завжди пильнувати, якщо хочеш щасливо добратися додому.

Несподівано зі сторони Паркового скверу до Міли підбіг чоловік з усміхненою гримасою і любязно запропонував свою допомогу:

-  Шановна, дозвольте я Вам допоможу перевести малого через перехрестя?

Жінка очікувала на провокацію. Вона смикнула сина за руку і стрімголов кинулася через дорогу. Їй пощастило, що саме в цю мить запалало зелене світло для пішоходів.

-  Мамо, чому ми так поспішаємо? – дивувався хлопчик, який ледь встигав за молодою жінкою.

Та вона його не чула. «Якнайшвидше додому, чимдуж додому!». І навіщо вона взяла його з собою до супер-маркету? Чому саме сьогодні? Він ще надто малий, щоб відходити так далеко від дому. Хоча синові вже виповнилося шість років і саме в такому віці колись батьки взяли її вперше з собою до центру міста. Та то був інший час, інші люди…

Міла поспішала. Серед перехожих зустрічала знайомі обличчя: всі ті ж сумні, усміхнені, цинічні, надто привітні, налякані, успішні, владні, щасливі, мудрі, песимістичні, оптимістичні, піднесені, жорстокі лиця – вони не змінювалися десятки років. І саме тому важко було розпізнати між ними злочинців і хороших людей. Виною всьому жахливі, обридливі, потворні, незмінні маски...

Проходячи повз ювелірний магазин, Міла ненароком побачили своє розмите відображення у дзеркальній вітрині і злякалася. Давно не бачила себе зі сторони. В цьому місті вже давно ніхто не користується дзеркалами, вони стали зовсім не придатними. Дзеркала просто стали не потрібними. Їхня, раніше незамінима функція, стала безкорисною. І все це завдяки новому винаходу «наймудріших» умів країни, новому, надсучасному, високотехнологічному винаходу людства – масці!

Міла ненавиділа ці новітні технології, та нічого не вдієш. Вони стали нормою життя в місті і з цим потрібно було змиритися. За багато років вона сама звиклася і навіть відчула переваги маски: економія часу та зусиль. Години, які раніше витрачала на прихорошування, тепер тратить на щось інше, важливіше. З того пам’ятного дня пройшло вже не мало не багато - аж тринадцять років.

Серед гамору великого міста, в сплетінні сотень обличь, раптом перед Мілою ясною картиною постав день, коли в її житті настала урочиста мить важливої події. Тоді, на випускному балі спецшколи достойних дівчат, сотні таких же сімнадцятилітніх юних випускниць отримали свої власні маски з рук її «величності» пані Оточення (так жартівливо вони називали свою директрису Варвару Миколаївну). Міла пригадала, як в той сонячний весняний день на довжелезному столі під променями сонця виблискували сотні різноманітних новеньких масок. І, як вона ставала навшпиньки в задньому ряді, намагаючись вгледіти свою маску, яку вибирала більше десяти років.

Тоді звучала неймовірної краси мелодія, диктор оголосив її ім’я та прізвище. Не відчуваючи землі під ногами, Міла підлетіла на сцену, куди були спрямовані погляди всіх присутніх. Вона навіть згадала особливий погляд директриси і натхнення в її голосі, коли та урочисто проказала: «Владою, даною мені мерією міста, наказую тобі, випускнице, ніколи, ні за яких обставин не знімати цю прекрасну, вибраною тобою ж, маску. Вона збереже тебе від усіх проблем, які зустрінуться в житті. Безсумнівно, з’являться люди, які переконуватимуть тебе зняти її, зруйнувати обітницю, яку ти даєш сьогодні. Ваше завдання - не слухати таких людей, а навпаки заявити про них у громадську сторожівню та виставити їх на посміховисько. Якщо ж серед вашого оточення з’являться люди з такими ж незрозумілими переконаннями, з нахилами до консерватизму, ті, які противитимуться нашому найкращому на сьогодні винаходу, не прикривайте їх, а виявляйте та осоромлюйте. Цим ви тільки їм допоможете».

Міла пам’ятає ту особливу мить, коли маска вперше торкнулася її обличчя, пам’ятає незрозумілі відчуття, які враз нахлинули, та повагу і захоплення, яке відчула збоку однокласниць та всіх оточуючих.

Жінці навіть пригадалося, що в момент, коли сотні випускниць в один голос прокричали «обіцяємо», вона втратила з виду дещо важливе. Як не намагалася пригадати що саме, та, на жаль, таки не змогла.

Враз її думки перервала дитина, яка була не на жарт схвильованою:

-  Мамо, мамо, дивись! Які дивні люди!

Міла почала оглядатися по сторонах та нікого не бачила, окрім декількох сусідів, що жили в будинку навпроти. Малюк показував зовсім в іншу сторону. Занурена у власні роздуми, жінка навіть не зауважила, що була вже недалеко від власного будинку. У дворі знаходився дитячий майданчик, на якому чомусь ніколи не було дітей. Біля майданчика - декілька лавок. Син показував рукою саме в той бік.

-  Синку, ми поспішаємо, – намагалася відволікти увагу малого жінка, але той вихопив руку і кинувся до майданчика.

Міла випустила пакет з рук і кинулася за хлопцем.

-  Сину, зупинися!

За декілька десятків метрів вона наздогнала малого і силою поволокла за собою.

-  Мамо, я вперше бачив людей, які плакали!

Міла не зовсім зрозуміла, про що він говорить.

-  Синку, невже ти ніколи не помічав, що наша сусідка теж плаче?

-  Вона завжди плаче, а ця тітка плакала, а потім сміялася. Я спостерігав за нею декілька хвилин. Мені здалося, що вона посварилися зі своїм другом. Спочатку вона затулила обличчя долонями і гірко плакала. Після того чоловік щось сказав їй, поцілував, витер сльози і вона почала сміятися. Мамо, я впереше бачив таку дивну тітоньку!

Малий був збентежений. Його очі сяяли від захоплення. Міла глянула на лавку, до якої біг малий, але нікого там не побачила. Вона присіла навшпиньки біля хлопця, заглянула йому в вічі і заспокоїла:

-  Любий, там нікого нема. Тобі просто видалося, ніби ти щось бачиш! Ходімо додому.

-  Мамо, я дуже хочу з нею познайомитися. Тьотя плакала, а потім сміялася! Вона - незвична, вона мені сподобалася!

Міла найбільше боялася питань, на які не зможе відповісти. Син швидко виріс, він вже багато знає, всім цікавиться. На деякі його запитання Міла не знала відповідей. Багато чого вона просто забула.

Жінка намагалася заспокоїти хлопця. Невже малий захворів? З ним ніколи раніше такого не траплялося. Невже це галюцинації? Як будь-яка мама, Міла хвилювалася за рідну дитину. Необхідно було негайно проконсультуватися з фахівцем.

За вечерею жінка роздумала про випадок у дворі. Малий більше не згадував про дивних «невидимих» людей. Булочка з улюбленим апельсиновим варенням смакувала як завжди. Ввечері Міла дозволила синові довше подивитися мультики, аби тільки він забувся і не хвилювався.

Закутавшись в тепле покривало, схвильована матуся почала гортати довідник. Буква «П». «Психол-огія». «Психолог». «Дитячий психолог». Перші декілька номерів не відповідали. Автовідповідач пропонував залишити звукове повідомлення або зателефонувати завтра, в понеділок. В Інтернеті Міла натрапила на декілька інших адресів. На одному з форумів натрапила на цікаве обговорення теми, яка її хвилювала. Виявляється, вона не єдина жінка в цьому місті, в якої схожа проблема. Багато інших батьків скаржилися на дивні галюцинації у своїх дітей. Саме в цьому обговоренні Міла натрапила на коментар користувачки «Vitoria_76», де та радила поспілкуватися з лікарем Аркадієм Бертом, в якого багатий досвід дитячої та підліткової психологічної практики. Саме він допоміг розібратися зі схожою проблемою її дитини. На жаль, в лікаря Берта немає власного веб-сайту чи навіть номера мобільного телефона. Тільки вказані години прийому. Мілу також здивувало, що лікар приймає у власній квартирі в одному зі спальних районів міста. Також «Vitoria_76» порадила, що на перший прийом потрібно йти без дитини.

Молода жінка відклала ноутбук і намагалася заснути, вкотре пригадуючи події нелегкого дня, який швидко канув в небуття.

Б. Галюк

 

про наскнигиматеріалипідтримати

© 5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ. Всі права захищено.

При використанні матеріалів сайту гіперпосилання на www.5breads2fishes.com обов'язкове.

Електронна пошта: mail@5breads2fishes.com