5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ

 
про наскнигиматеріалипідтримати

на головну сторінкунаписати нам листа5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ
у FACEBOOK5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ у TWITTER

проповідістаттіінтерв'юпоезіяпрозакартини

 

повернутися

Уривок з новели "Зізнання"

 

 

...Метушня наскочила на батька, обвила в свої ніжні обійми його сковане хворобою тільце і почала задивлятися в очі.

Таточку, тобі зле? – пробурмотів Василько, намагаючись визначити вразливість стану батька. Решта хлопчаків повсідалися поруч і чекали відповіді.

Так, жовторотенки, мушу на вас працювати, от і витратив всісили. Та хто ж за мене вас в люде виведе, мушу вже я мучитися. Ой, помилявся Іван Якович, кажучи, що діти – то проміння сонячне… Тут треба ще визначити, хто сонце, а хто споживач!

Марино, забери дітей! – прозвучало вже надривисте фортіссімо біля постелі хворого.

Діти, як зграя горобців, сміючись враз порхнули від Остапа, залишаючи його наодинці із роздумами про творчість Франка.

Ні, так довше бути не може. Ця, майже лікарняна палата, прибиває його до землі, душить всі сердечні пориви та обезкрилює. Він цього не видержить, не для цього довгі роки вчився.

Та й працювати вже пора, де це видано, щоб здоровезний хлоп качався по ліжку в білий день?!

«Завтра же піду в редакцію!».

З такими думками ледве й заснув.

Наступний ранок та весь день довелося знову пролежати, бо гарячка, хоча й трохи спала, та не відступила.

Але ближче вечора жменя таблеток та ревні Маринині молитви зробили свою справу і на третій день Остап зумів вирватися з того порочного кола, як птаха вилітає на волю, протискуючись в малий отвір, стискає понад силу крила та рве найкраще пір’я, аби вже за мить вільно розправитись в повітрі, назустріч новим враженням та кольорам.

…Знову тісна маршрутка, нестерпний гамір, запрілі шибки, останні політичні та гастрономічні враження. Та це недовго! Он за рогом старої школи видніється знайома зупинка. Ще декілька секунд… ще мить… і воля!

Знову свіже повітря його рідного «мегаполісу» лоскоче ніздрі, буйна зелень каштанів, що рвуться в небо, окреслює нестримну фантазію, і сама лазур небесної тверді гірським струмком вливається в душу – тільки встигай пити!

Остап звично зістрибує з останньої сходинки автобуса і тоне в щедротах молодої весни, які вона безкоштовно дарує уважним.

Після тижневої заперті чоловік по-новому відкриває для себе знайомий маршрут, вдихає жаданий аромат ніжних тюльпанів та нарцисів, які на тлі чорної землі видаються бельгійським прапором, зі спрагою підлітка смакує сильний але своєрідний аромат шафрану…

За декілька хвилин перші відновлені враження вщухли і раптом журналіст, оповитий спогадами, ніби прокинувся від сну. Ніби дежавю якесь трапилося! Все як тоді – сім років назад. І небо таке ж голубе, і суміш казкових трунків доповнюють вимріяну картину, і теми для статті знову нема.

Втішає одне – йду на роботу! Дарма, що дошкульний кашель досі рве горло, добре, що хоча б жар відступив.

«Треба працювати, бо хто жовторотенків буде годувати?».

Еврика! – аж зірвалося в голосі.

Але з цим теплим м’яким присмаком щось холодне та їдке шмигнуло повз його свідомість. Та так спритно і проворно прослизнуло, що й спершу зовсім не вгледів. Тільки залишився в скронях майже непомітний слід.

Ця дивна прохолода була на дотик такою контрастною до всього, що відбувалося довкола Остапа в реальності. Вона гнітила, але чомусь заставляла відшукувати себе в запилених лабіринтах пам’яті, як стару знайому, з якою був вчинений гріх.

За декілька хвилин та думка повернулася вдруге і втретє. З нікчемного душка сотворила собі ядучий чад, докучливою п’явкою присмокталася до розшатаного сумління бідного чоловіка і почала цідити його кров. Тихо, по каплі, але методично.

А Остап так вів себе ніби й знав, що рано чи пізно ця стара карга повернеться. І доведеться з нею боротися.

«Але як?». Чоловік ще не відав...

Б. Галюк

 

про наскнигиматеріалипідтримати

© 5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ. Всі права захищено.

При використанні матеріалів сайту гіперпосилання на www.5breads2fishes.com обов'язкове.

Електронна пошта: mail@5breads2fishes.com