5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ

 
про наскнигиматеріалипідтримати

на головну сторінкунаписати нам листа5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ
у FACEBOOK5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ у TWITTER

проповідістаттіінтерв'юпоезіяпрозакартини

 

повернутися

Зіниця ока Божого

 

«Хто вас торкається, той торкається до зіниці Його ока» (Захарія 2:12).

 

На той час наше молодіжне євангелізаційне служіння переживало свій розквіт. Щотижня в середу ввечері ми збиралися біля однієї з лікарень, щоб протягом двох годин спілкуватися з хворими, роздавати Євангелія і розповідати їм про Христа.

Того літнього дня близько сьомої години вечора християнська молодь почала збиратися біля входу до центральної лікарні в нашому невеличкому місті. Група з двох десятків молодих людей палала бажанням і цього вечора розповідати всім про спасіння по вірі в Ісуса Христа.

Я акцентував увагу на тому, що для Бога не проблема вилікувати їхнє тіло, однак для Нього важливіше зцілити душу

 

Служіння розпочалося як завжди. Ми заспівали декілька пісень під гітару. Мої друзі сказали короткі проповіді. Вкінці я теж звернувся до присутніх, яких у той вечір зібралося біля 30, з Доброю Новиною. Серед них були люди різного віку, соціального походження та економічного стану. Однак у всіх було щось спільне – проблема зі здоров’ям. У їхніх очах жевріла надія, а Євангеліє було якраз відповіддю на проблему.

Наприкінці зустрічі декілька присутніх виявили бажання, щоб ми за них помолилися. Я акцентував увагу на тому, що для Бога не проблема вилікувати їхнє тіло, однак для Нього важливіше зцілити душу.

Оскільки на вулиці було літо, а про наявність кондиціонерів у лікарні не доводилося навіть говорити, двері майже всіх палат були відчинені. Тому навіть ті, хто не був на нашому зібранні в холі, мали можливість чути, про що ми проповідували.

Служіння закінчилося, я подякував усім присутнім і домовився про зустріч через тиждень. Наш імпровізований молодіжний хор ще співав декілька пісень – присутнім вони дуже подобалися! Саме тоді до мене підійшла чергова медсестра з проханням.

– Шановний, одна старша жінка з сусідньої палати просить вас про зустріч, –  дещо стривожено промовила вона.

Однак, тоді я подумав, що мені просто здалося.

Я ввійшов в палату, де було три ліжка. Одне пустувало, на другому лежала людина, риси обличчя якої не вдалося розгледіти. Медсестра підвела мене до ліжка біля вікна, на якому лежала старша жінка. На вигляд їй було далеко за 70. Я був спокійний – вже не вперше доводилося молитися за людей, однак навіть не підозрював, що ця зустріч зовсім не схожа на інші.

Медсестра вийшла з палати, а я присів на край ліжка біля жінки.

– Доброго вечора! Ви хотіли мене бачити?

 

Те, що сталося потім, я не забуду до кінця життя. Крижаний погляд старої пронизав мене наскрізь. Жінка, яка до того здавалася нерухомою, блискавично схопила своєю кістлявою рукою моє зап’ястя і різким рухом притягнула до себе

Те, що сталося потім, я не забуду до кінця життя.

Крижаний погляд старої пронизав мене наскрізь. Жінка, яка до того здавалася нерухомою, блискавично схопила своєю кістлявою рукою моє зап’ястя і різким рухом притягнула до себе. Від несподіванки я на декілька секунд втратив дар мови. Тим більше, що вирячкуваті скляні очі, зморщене обличчя, рідкі зуби і жмут сивого волосся виглядали просто страшно.

Із вуст жінки злетіли жахливі прокляття на адресу і мою, і нашого зібрання в лікарні.

За хвилину я опанував себе і висмикнув руку. Я знав, Господь був зі мною. Жодне з проклять, які почули мої вуха, не торкнулися мого духа, тому що біля мене стояв мій Щит. Він Щит усім, хто покладає надію на Нього. «Душа наша надію складає на Господа, Він наша поміч і щит наш…» (Псалом 32:20). Слава Ісусу!

Звичайно, через бідолашну жінку говорив нечистий дух, якому зовсім не подобалося те, що робили молоді християни в лікарні. «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Петра 5:8). Правда, хриплі слова старої більше нагадували хворобливе кашляння собаки, аніж рев лева. Як правило, більшість християн, читаючи цей текст із Біблії, бачать сатану страшним злісним левом, від самого вигляду якого вже стає моторошно. Можна погодитися, що він страшний (позбавлений усякої слави), що злий (озлоблений на Бога, на Ісуса Христа, на Церкву і на все, що з нею пов’язане), але сатана аж ніяк не лев. Біблія описує диявола як того, хто «ходить, ричучи, як лев». І кого Писання називає справжнім Левом?

Звісно, сатана хоче бути схожим на Лева. Саме ця ідея загорілася в розумі Люцифера, прекрасного Божого «ангела світла», як називає його апостол Павло (2 Кор. 11:14). Саме ця ідея і погубила його.

«Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людів! Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому!» (Ісаї 14:12-14).

І ще: «А один із старців промовив до мене: Не плач! Ось Лев, що з племени Юдиного, корень Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її» (Об. 5:5).

Відчуйте різницю: «Ось Лев, що з племени Юдиного, переміг так, що може розгорнути книгу», і «ходить ричучи, як лев». Як кажуть в Одесі, це «дві великі різниці».

В Ім’я Ісуса Христа я наказав жінці замовчати. Вона тут же замовкла. Я підвівся і вийшов з кімнати. На жаль, моєї молитви вона не потребувала.

Дорогою додому я знову й знову думками повертався до кімнати, перекручуючи зустріч із бідолашною. «Як вона дійшла до такого стану? Чому одержима нечистим духом? Чому її серце таке закам’яніле щодо Бога і щодо всього, що Він робить?». Однак факт залишався фактом. Ця людина була пов’язана сатаною.

Звісно, сатана хоче бути схожим на Лева. Саме ця ідея загорілася в розумі Люцифера, прекрасного Божого «ангела світла», як називає його апостол Павло (2 Кор. 11:14). Саме ця ідея і погубила його

 

Минув час. Я вже встиг забути випадок у лікарні. Ми проводили євангелізації у п’ятьох медичних закладах міста. Як правило, кожну лікарню відвідували по два-три місяці. У двох із них за цей час утворилися малі групи постійних відвідувачів Богослужінь. І ось через півроку ми знову повернулися до лікарні, де я зустрів бідолашну жінку.

До мене підійшла медсестра. Вона впізнала мене і розповіла, яка доля спіткала ту жінку.

«І Господь став для мене твердинею, і мій Бог став за скелю притулку мого, і Він їхню силу на них повернув, і злом їхнім їх нищить, їх нищить Господь, Бог наш!» (Псалом 93:22,23).

Світлана (з етичних міркувань ім’я змінено) – колишній працівник цього медичного закладу. Проте далекий від Бога стиль життя привів її до розбитого корита власної долі. Співробітники свідчили, що колега завжди була противником Біблії і недолюблювала людей, які говорили про Ісуса. Свої останні дні вона провела в цілковитій самотності. Від неї відвернулися всі родичі, чоловіка вона не мала. А єдиний син заявив сусідам, що «відтепер мами в нього нема», і переїхав до іншого міста, зовсім забувши про стару.

Тільки з поваги до років, проведених в медичному колективі, Світлані дали можливість підлікувати тілесну недугу. Але вона потребувала, у першу чергу, зовсім іншого лікування. Хворою була її душа. Однак бідолашна вже навіть не підозрювала про це. Вона зайшла надто далеко.

Провівши декілька тижнів у лікарні, жінка повернулася до своєї квартири. А через декілька днів сусіди Світлани зауважили, що давно її не бачили. Від квартири старої долинав підозрілий неприємний запах. На стук у двері ніхто не відзивався. Аби потрапити до квартири на другому поверсі старого австрійського дому, довелося з під’їзду вийти на спільний дерев’яний балкон, і вже з нього потрапити до помешкання. Картина була жахлива: посеред кімнати лежала мертва стара жінка, навколо господарювали миші і щурі, які вже декілька днів живилися її тілом.

Гіркий клубок стиснув мені горло, заважаючи слухати. Я зовсім не радів, що Бог розправився з моїм ворогом. Тому що стара насправді була не моїм ворогом, а швидше, своїм…

 

Картина була жахлива: посеред кімнати лежала мертва стара жінка, навколо господарювали миші і щурі, які вже декілька днів живилися її тілом

Пам’ятаю, в дитинстві я був здивований, коли бачив, як курка висиджувала качині яйця. Я був налаштований скептично: пташку обдурити нескладно, яйця всі ж однакові. Та і з нюхом в неї, напевно, не все гаразд. Пройде час, повилуплюються каченята, от тоді вона їх покине.

Але коли з яєць дійсно повилуплювалися малі птахи, квочка із ще більшим запалом взялася їх доглядати. А найдивовижніше – вона не робила ніякої різниці між своїми дітьми і підкинутими.

Я не перестаю дивуватися, як сильно нас любить Бог! «Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись не народ, а тепер народ Божий, колись не помилувані, а тепер ви помилувані!» (1 Петра 2:9,10).

«А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю… Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога» (Ефесян 2:13,19).

«Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх…» (Матвія 23:37).

Бог має особливий статус та особливе ставлення до Своїх дітей: як до Своїх «біологічних» вибраних дітей (ізраїльського народу), так і до нас, «колись тілом поган», «а тепер народу Божого!». Коли ми зустрічаємося лицем у лице з ворогом, Бог стає нашим захистом. «А спасіння праведних від Господа, Він їхня твердиня за час лихоліття, і Господь їм поможе та їх порятує, визволить їх від безбожних і їх збереже, бо вдавались до Нього вони!» (Псалом 36:39,40).

А ще мене по-особливому вражають Слова Бога, коли Він порівнює нас, Своїх дітей, із «зіницею Свого ока». Очі – це душа людини, в них відображається все розмаїття її душевного стану, як і фізичний стан. Це найважливіший орган з усіх органів чуттів, а зіниця – найчутливіша складова ока. «Зіниця – це округлий отвір у райдужній оболонці ока, крізь який у нього проникає світлове проміння. Залежно від освітлення, розміри зіниці змінюються: вона розширюється в темноті, при емоційному збудженні, больових відчуттях, введенні в організм атропіну та адреналіну і рефлекторно зменшується при яскравому світлі» (матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. http://uk.wikipedia.org).

Бог дуже швидко реагує, коли хтось торкається Його дітей. Як зіниця ока швидко реагує на кількість світла і на будь-які зміни, як квочка реагує на небезпеку і скликає курчат під свої крила, так само і Бог. Але набагато швидше! У сотні разів швидше!

Я думав про випадок у лікарні. Бог заступився за Своїх дітей як за «зіницю Свого ока», поставивши духовний захист для наших душ. А що ж бідолашна жінка? Вона, на жаль, знехтувала голосом Божим. Він, без сумніву, говорив до неї. Бог говорить по-різному, говорить багато разів, в різні пори року, доби, пори життя, використовує різноманітні методи. Але говорить! Він говорив і до людини, яка, на жаль, не зрозуміла часу Його відвідин.

Богдан Галюк

 

Класс!

 

про наскнигиматеріалипідтримати

© 5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ. Всі права захищено.

При використанні матеріалів сайту гіперпосилання на www.5breads2fishes.com обов'язкове.

Електронна пошта: mail@5breads2fishes.com