Леонід Якобчук: «Я вчуся ще й до сьогодні»

Із Леонідом Якобчуком я хотів зустрітися вже давно. У наш нелегкий час його свіжий, виважений у світлі Слова Божого, погляд на складні питання сьогодення імпонує мені відколи вперше почув його радіопередачу «Відвертість».

І ось така нагода з’явилася. Ми зустрілись у Київському біблійному інституті, куди він в той час був запрошений викладати один із предметів.

Попередньо домовляючись за зустріч із братом Леонідом я був приємно вражений, що він відразу погодився дати інтерв’ю, додавши, що з радістю поспілкується з молодою генерацією.

Я постукав у двері готельного номера. Назустріч вийшов чоловік із глибоко посадженими мудрими очима, які сяяли радістю. Невисокого зросту, із давніми пам’ятками, які час залишив у зморшках на скронях, у сивині на волоссі. Від нього віяло добротою та розумінням. Передаю вам нашу бесіду.

- Брате Леоніде, розкажіть коротко про себе.

- Народився я на Україні, в селі Залізниця, Межиріцького району (тепер Корецького), Рівенської області ще до 2-ої Світової війни у сім’ї віруючих батьків. В нас була велика сім’я – я один з молодших синів. Ходив до школи, пізніше війна, різні переживання. Закінчив школу, але хотів дальше вчитися. Поступав до Київського державного університету, прийняли. Потім попросили, тому що був віруючим. Не був комсомольцем ніколи. Потім довелося побувати в армії. Я дуже хотів мати вищу освіту. І все ж таки здобув її у Вільнюсі (Литва). Педагогічна освіта, спеціальність – фізмат. Працював у школі біля Вільнюса, а потім переїхали з дружиною до Польщі (на той час я вже був одружений), вона була польського походжнння.

Три роки був у Польщі, потім переїхав до Аргентини, тому що ще у 1936 році мій брат поїхав туди. По семи роках проживання в Аргентині переїхав до США. І ось уже 38 років живу в Америці.

Протягом всього життя я ніколи не залишав педагогічної праці. У Польщі також працював у школі. Спочатку в Аргентині я не знав іспанської мови, а у США – англійської. Але постійно в церквах мав нагоду працювати із вчителями недільної школи. Я завжди був вчителем недільної школи, і зараз це також моя основна праця. Я рукопокладений на пресвітерське служіння, але вважаю себе вчителем за покликанням і за освітою. Вже 32 роки веду радіопередачу. 20 років через радіостанцію ІДА такі передачі як: «Не хлібом єдиним», «Правда і життя», «Джерело життя», - все з життям повязане (сміється - авт.), а пізніше 12 років, вже коли Україна стала незалежною, через київську державну національну радіостанцію спочатку програму «Благовість», потім «Кажу вам», а тепер перейменували цю програму на «Відвертість». Так що те, що я вам кажу, кажу те відверто!

Маю дружину, чотирьох дітей. Всі вони вже мають свої сім’ї. Вони завжди співпрацюють зі мною і помагають у праці, як дружина так і діти. Наприклад, радіозаписи у студії завжди проводять мої сини – старший та молодший.

Проповідувати через київську радіостанцію дуже дорого: одна передача в п’ятницю нам обходиться у 500 у.о. Всім бажаючим радіослухачам ми висилаємо Нові Заповіти. Багато листів надходить до нас в редакцію, але письмово відповісти на них ми невзмозі. Тому відповідаємо не на всі питання, а на найважливіші по радіо. Проводимо передачу не як проповідь (як це було раніше), але діалогом із Левком Хмельковським, професійним журналістом, дуже мудрою людиною, християнином.

Я люблю вчити і вчитися, тому що це моє покликання. Останні 15 років кожного літа я один або два рази прилітаю на Україну. Тепер мене переважно запрошують вищі навчальні заклади, як світські так і духовні. В університеті «Острозька Академія» я читаю такі предмети як: «Біблійна антропологія», «Біблія і феномен культури» та «Християнська етика». Але основним моїм предметом є «Християнська етика».

- Як Ви здобували духовну освіту?

- Духовну освіту я здобував різними шляхами. Переважно самотужки: читав в різних мовах, підбирав літературу. Коли приїхав до Америки, ходив слухати лекції у Біблійну школу. Пізніше писав праці, був пов'язаний із навчальними закладами США та Канади. І вчуся ще й до сьогодні!

- Як проходили Ваші молоді літа?

- Моє дитинство припало на бурхливий час – час війни. Саме тоді відбулося моє свідоме покаяння. Молодість – на час Радянського Союзу. Я ніколи не був комсомольцем, хоча мене й хотіли загнати туди. Що ж найбільше мене турбувало в той час? Турбували різні питання християнського життя, питання психології, емоційного розвитку людини. І ніхто мені не міг дати вичерпної відповіді. Тому тепер мої праці й бесіди пов’язані із проблемними моментами життя (виховання, депресія, пригнічені стани). І зараз такі питання найчастіше задають радіослухачі. На деякі питання я й досі шукаю відповіді. У студентські роки я завжди вів себе як християнин. Ніколи не був у світі.

- У якому віці Ви одружилися?

- Дехто думає, що одруження – це кінець життя молодої людини, але я так не думаю. Мені було 25, а дружині 22. І я вважаю, що це оптимальний вік для одруження. Або можна було ще й трохи почекати! (Посміхається – авт.).

- Як правильно вибирати собі супутника в житті? Чи потрібно до шлюбу зустрічатися, щоб більше дізнатися один про одного?

- Це складне питання, але воно приводить до щастя родинного життя. Тому я вважаю дуже важливим: по яких дорогах ми йдем і як знаєм один одного. Я вважаю, що можна зустрічатися, але коли молодь знає вартості духовні, коли знає наскільки що можна собі дозволити. Дуже важливий аспект, щоб вони розуміли: потрібно спочатку об’єднати духовний світ, духовну сферу життя, а тоді нам легше упорядкувати вже емоційний світ, і вже потім – об’єднання фізичне. Трагедія полягає в тому, що сучасна молодь починає із фізичного об’єднання. І тому, власне, в Україні є 58 % розлучень, у США 50 %. І це трагедія. Любов – це не є те, що нападе почуття, як грип на людину. Але це є воля людини, не тільки почуття. Бо коли ми будемо керуватися тільки почуттями, то наробимо багато помилок, які пізніше буде дуже важко поправити, або й не можливо зовсім.

- Як ви думаєте, котрій християнській молоді важче живеться: сучасній чи тій, що жила в період гонінь?

- Важко мені дати відповідь на таке запитання. Там було так, а тут так. Завжди молодому християнину важко жити у світі, тому що світ живе за своїми гріховними принципами, за своєю філософією. У всієї молоді є багато питань, вони є шукачами. Молоді люди ведуть пошуки, керуючись більше своїми почуттями, аніж знанням. Ми живемо у період постмодернізму, де немає нічого абсолютного, а все відносне. Скрізь панує філософія гуманізму, де людина з її потребами є в центрі, а не Бог. А все решта відносне. Я вважаю, що легше для людини там жити і боротися, де вона бачить чітку лінію поділу: те не можна, а те можна. І це ми бачили під час гоніння та переслідувань християн. Тепер в час постмодернізму, я думаю, що досить важко жити. Молодій людині важко розпізнати, що є добро, а що зло. Світ 24 години на добу бомбардує її розум через телебачення, через пресу, хоче зробити собі клієнта. І ось людина не має моральної основи. Все є відносним, нічого немає абсолютного. І людина все пробує. Статистика каже, що в США щорічно 30000 людей відходить у вічність через самогубство. У 2003 році більше людей загинуло від самогубства ніж у всіх війнах, аваріях та стихійних лихах загалом за рік. Так що виглядає, що сучасна молодь, не маючи ніякої моральної опори та абсолютів, губиться, втрачає ціль життя, шукає задоволення у почуттях, а тоді не знаходячи його, тікає із життя. Це трагедія. Можливо, сучасній молоді легше матеріально прожити, але важче психологічно. Статистика показує, що молоді люди ідуть з життя не від недостатку фінансів чи їжі, а через духовну пустоту свого серця.

- Як довідатись про волю Божу для свого життя?

- Я думаю, що воля Божа викладена для нас в Біблії, в Слові Божому. Кожна людина до чогось прагне. Дуже важливо розуміти, що ми не все можемо мати що хочемо. А коли ми в волі Божій, то будемо мати тільки те, що нам корисне. І коли нам щось є недосяжним, то це може бути для нашого добра, бо Бог знає краще, що нам потрібно для щастя. Тому тримаючись біблійних принципів життя, ми довідуємось волю Божу. Коли потрібно прийняти якесь рішення і не можливо застосувати якихось конкретних біблійних постулатів, то я поступаю ось так: молюся про якесь рішення. Коли  відчуваю спокій, то бачу, що це Божа воля для мене, коли ж неспокій, тоді шукаю іншої розв’язки. Такий метод не підводив мене до цього часу. Але для того, щоб використовувати його, потрібно дружити з Богом. Дехто каже, що Бог виконує всі бажання людини. Так, виконує, але згідно Своєї досконалої волі. Бог завжди керується любов’ю до нас, і дає тільки те, що буде необхідним.

- Ваше улюблене місце з Біблії.

- Я читаю все Святе Письмо. Найбільше мені подобаються ті місця, в яких говориться про Боже милосердя, про Його любов.

- Який Ваш улюблений біблійний герой? Чому?

- Моїм улюбленим біблійним героєм є апостол Павло. В мене було багато питань із сфери культури і ніхто не міг пояснити в моїх молодих літах, де є межа між духовністю та культурою. Вже зараз я викладаю в університеті на цю тему «Біблія та феномен культури». Коли ж я почав це питання досліджувати, то побачив, що Бог вибрав саме Павла, який жив у двох культурах: гебрейській, яку Бог використовував у Старому Заповіті, та грецькій – у Новому Заповіті. І дуже цікаво як проходили ці процеси. Тому я багато вчуся в апостола Павла.

- Яке найбільше чудо Ви бачили в своєму житті?

- Я бачив протягом війни багато чудес, котрих навіть не розумів. Коли тепер згадую прожите життя, то бачу як часто Бог беріг мене: отруївся газом, був присмерті… Та конкретно виділити щось не можу, тому що їх було багато.

- Де Ви бачите границю між культурою і гріхом?

- Ми маємо конкретні вказівки Біблії на те, що є гріхом, а що ні. Та є такі речі, класифікацію яких потрібно шукати в біблійних принципах. Деколи люди культурні речі: одяг, традиції (які не є гріховними) відносять до гріха, тому що вони виросли в іншій культурі, і важко сприймають все нове. Це можна побачити на прикладі наших українських емігрантів у США. І одне з найважчих питань є те, що вони не розуміють американської культури. Старше покоління живе минулим і не може пристосувати американську культуру до міста чи села на Україні, з якого виїхали. І на цьому грунті відбувається боротьба між поколіннями: молоді розуміють американську культуру, приймають її (я тут не говорю про гріх, бо в США є також культура, яка диктується Голівудом і переповнена гріхом), переймають звичаї, які не мають ніякого відношення до гріха, а старші звикли до чогось іншого і для них це є гріхом. І замість того, щоб жити в мирі і спокої, християни турбуються і переживають.

Те, що було в культурі апостола Павла, у нашій теперішній культурі теж розцінювалося би по-іншому і вже не є актуальним на даний момент. Тому важливо триматися Божого Слова і, особливо, принципів Біблії. Ми не можемо з Божого Слова виривати окремі вірші або твердження, але читати їх в контексті.

Розмовляв Богдан Галюк, 2005 рік.