У духовному розвитку кожного християнина повинен настати момент, коли його перестають цікавити лише власні здобутки. Він починає перейматися й долею інших. Саме про цю важливу місію кожного християнина — явити комусь образ Бога на землі — розповідає книга. Такий спосіб взаємодії Бог запланував у Своїй Церкві, щоб духовно сильніші служили слабшим, більш зрілі — новачкам, батьки — дітям. У духовному батьківстві присутнє і фізичне піклування, і соціальний захист, й інформаційно-культурна безпека, а також духовна опіка. Воно виражається в цілковитому прийнятті, безумовній любові, особистому прикладі, дружбі, повазі, служінні, самопожертві, наставництві.

Відгуки читачів

«Не віриться, що вже більше двох років, як нашого татуся, порадника, молитовника нема з нами... У дитинстві в мене з татом були такі ж теплі та щирі стосунки, про які описує Богдан. І тому радію, що в книзі він хоча б трішечки описав наші щасливі, благословенні стосунки з батьками. Я дуже дякую Богові за тата, за його любляче батьківське і водночас материнське серце (бо після смерті мами, а тоді мені було лише 4 роки, він замінив нам з сестрою і її). За те, що прищепив нам любов до Бога. Навчив не тільки вірити, але й у всіх обставинах довіряти Богові. Тато був строгим до нас, дітей, але й умів любити так, як ніхто інший. Дуже часто згадую наше дитинство, вечори, коли ми влаштовували домашні богослужіння: брати проповідували, а я декламувала вірші, ми разом співали і молилися... Дякую Богданові за книгу і вірю, що вона допоможе іншим батькам у процесі зрощення дітей».

Марія Галюк, дочка головного героя книги

«Перед тим, як створити людину, Бог створив атмосферу. Правильна атмосфера внутрішнього та зовнішнього світу окремої особи є архіважливою у функціонуванні будь­якої спільноти. Проте гріх від часів Едему руйнує не тільки нас, але й наш духовний бекґраунд. У своїй книзі Богдан показує алгоритм творення правильного Божественного клімату в житті християнина. Він розпочинається з близької родини, церкви. А це є запорукою розвитку особистості в правильній траєкторії. Навіть тоді, коли зовнішня атмосфера порушується, особисте душеопікунство робить чудеса. Воно здатне виокремити особу від проєктів, перейматися її внутрішнім світом, а не талантами чи здібностями. Власне про це — у новій книзі Богдана. А це, погодьтеся, у контексті сучасних подій украй важливо».

Віктор Вознюк, керівник Департаменту освіти Української Церкви ХВЄ

«Брат Євстахій був у моєму житті особливою людиною, яка справді допомогла «матеріалізувати Бога», а його вплив відчувається і через десятки років. Мати такого друга, наставника і духовного батька, коли ти тільки розпочав шлях слідування за Христом, — це великий Божий подарунок».

Руслан Малюта, пастор, співзасновник та перший президент Альянсу «Світ без сиріт»

«Мені приємно, що ця книга написана про мого батька. Свого часу він не пропустив можливість посіяти в мені добре зерно. Завжди намагався брати з собою, коли вирушав на фізичну чи духовну працю. І для мене це була нагода не лише теоретично, а й практично зростати в Господі. Нині, коли за плечима 28 років пасторського служіння, часто пригадую поради і настанови батька. Вони допомагають мені у служінні, у вихованні своїх дітей, які також служать Господу. Молитви і поради батьків завжди залишаються з нами».

Ярослав Пуйда, пастор Української церкви ХВЄ м. Брусилів, син головного героя книги

«Брат Євстахій жив для Бога і служив Йому, а також залучав до служіння інших. Одного разу, коли я ще не був рукопокладений служитель, при звершенні Спомину смерті Господа Стась запропонував допомогти йому. Я відповів, що не можу «ламати» хліб, бо ще не рукопокладений. Тоді він відповів: «Я поламаю, а ти допоможеш роздати людям». Його дуже любили й шанували віряни богородчанської церкви, бо вмів вислухати кожного. Гостинний, акуратний у побуті та духовних справах, — таким я пам’ятаю свого дорогого брата в Христі і близького друга».

Геннадій Ліптуга, пастор Української церкви ХВЄ м. Івано­Франківська, керівник відділу благовістя УЦХВЄ Івано­Франківської області

«Хочу бути дідом! Виявляється, що це не страшно, а почесно, цікаво і доленосно. Дякую Богдану за намальований теплий і світлий образ літньої людини, вартісність якої не зменшується з роками. Хочу бути добрим і мудрим дідусем для своїх онуків, якщо Господь їх дасть».

Станіслав Грунтковський, пастор Ірпінської біблійної церкви, сімейний консультант, керівник відділу сімейного служіння ВСЦЄХБ

«Радію, що вийшла книга, написана про найдорожчу мені людину — мого батька Євстахія Степановича. Саме він став моїм наставником у вірі в Бога, в догляданні за пасікою, керуванні автомобілем та в багатьох інших речах. Вважаю, що найбільший спадок, який головний персонаж книги залишив своїм дітям і внукам, — це стосунки з Богом. Рекомендую цю книгу всім пасторам, душеопікунам, менторам церкви, які прагнуть допомагати іншим, і батькам, які шукають відповіді на запитання, як стати успішним батьком. Читаючи її, ви знайдете багато дієвих порад, і всі вони взяті з реального життя конкретних людей».

Богдан Пуйда, пастор Української церкви ХВЄ м. Васильків, син головного героя книги

«Торкнутися людської душі та вплинути на людське життя є неабияким досягненням. Головний герой цієї книги — а я мав привілей особисто знати Євстахія Степановича — безперечно, залишив свій унікально позитивний відбиток у моїй пам’яті та серці. Автор сторінка за сторінкою вміло заглиблює читача у світ свого духовного зростання, в якому провідну роль зіграв його дідусь Стась. Впевнений, що ця історія торкнеться серця кожного, хто порине в цей світ, адже неможливо не змінитися після зустрічі з носіями Божої любові».

Юрій Боць,професор економіки у William Jewell College (США), декан Школи бізнес­адміністрування American University Kyiv

«Читаючи книгу, згадував кожну хвилину, проведену з дідусем. Горнятко розчинної кави «Нескафе» і два батончики «Ліщини» — так починався кожен мій приїзд у село. Це завжди були години довгих бесід, якісно проведеного часу. Дідусь був другом, наставником, який ніколи не втомлювався слухати і допомагати. Він завжди цікавився всіма сферами мого життя. Сьогодні як тато трьох дітей зізнаюся: батьківство — нелегка праця. Бо результат, як правило, помітний не одразу, але завжди колосальний».

Назарій Галюк, музичний служитель церкви м. Клівленд, онук головного героя книги

«Усім нам потрібні люди, котрі бачать у нас більше, ніж ми самі, дають нам шанси, на які ми не заслуговуємо, або ж, за словами Богдана, «запалюють для нас світильник», який згодом стає маяком. Цінуймо таких наставників, доки вони поруч, молімося, щоб не розминутися з ними на життєвих дорогах, а найголовніше — станьмо такими для інших. Як? Скориставшись біблійними принципами. Чому? Бо цього бажає Господь. Коли? Як тільки відкриємо серце. А книга допоможе у цьому процесі».

Микола Савчук, єпископ християнської церкви «Спасіння» м. Вишневе

«Ця книга торкається практичного, в основному не публічного служіння, яке ми так часто не помічаємо. Однак саме воно відображає серце Бога, в якому захована справжня турбота про кожну душу. Через історії з особистого життя та свіже розуміння Біблії мій друг Богдан ділиться свідченням того, як одна людина (його дорогий дідусь) через прості вчинки любові й турботи залишила вічний слід у його житті».

Олександр Гайдучик, пастор «Асамблей Божих» (США)

Уривок із першого розділу

Ви тримаєте в руках книгу, яка розповідає про важливу місію кожного християнина — явити іншим образ Бога на землі. Вона також — данина пам’яті моєму дідусеві по материній лінії Євстахію Степановичу Пуйді — прекрасному Божому чоловіку, якому Господь послав у долю мене.

Ця книга — не підручник з виховання дітей, бо я лише на пів дороги в цьому процесі. Але тут ви знайдете розповіді про якості духовного батьківства, які мені пощастило відчути у ставленні до себе і які сформували підґрунтя для мого духовного розвитку. Серед них — прийняття, безумовна любов, особистий приклад, дружба, повага, служіння, самопожертва, духовне наставництво.

На цих сторінках ви прочитаєте відверті історії з мого життя та шляху становлення як християнина, а також історії людей, які стали для мене провідниками Божественної благодаті, заклавши основні біблійні цінності.

У духовному розвитку кожного християнина повинен настати момент, коли його перестають цікавити лише власні здобутки. Він починає перейматися й долею інших. Саме такий спосіб взаємодії Бог запланував у Своїй Церкві: щоб духовно сильніші служили слабшим, більш зрілі — новачкам, батьки — дітям.

Саме про це пише апостол Павло до християн у Коринті: «Ось утретє готовий прийти я до вас, і не буду для вас тягарем, не шукаю бо вашого я, тільки вас. Не діти повинні збирати маєток батькам, але дітям батьки» (2 Кор. 12:14).

Людина важливіша за будь-які проєкти. Цю фразу, до речі, часто любить повторювати мій друг та наставник — керівник Департаменту освіти Української Церкви Християн Віри Євангельської Віктор Вознюк, який пояснює її так: «Христос страждав за людину, а не за проєкти чи організації».

Таке твердження — не замасковане бажання протягнути філософію гуманізму в християнство, але правильно розставлені біблійні акценти у трикутнику «Бог — організація — людина». І саме про це говорить апостол Павло коринтянам в уривку, який ми прочитали вище. Він ніби намагається донести їм: «Може, ви думаєте, що я хочу приїхати до вашого славного міста, щоб зупинитися в якомусь ошатному готельчику з видом на Коринтську затоку, сходити до римської лазні, а потім на прийом до найбільш знатних із вашої церкви, які частуватимуть мене вишуканими наїдками?! Зовсім ні. Все це — прагнення до розкошів, задоволень і самоствердження — мене не цікавить. Для мене важливі лише ви — ваш світогляд, зростання віри, вічна надія. Мені від вас нічого не потрібно, бо я ладен пожертвувати собою, аби лиш ви були духовно ситі».

Ось — справжнє батьківство.

Термін «батьківство» не зводиться лише до фізичного (біологічного) виміру, але є явищем набагато ширшим. Біологічне батьківство може бути лише частиною батьківства духовного, яке наповнює змістом усі вияви цього поняття: у ньому присутнє і фізичне піклування, і соціальний захист, й інформаційно-культурна безпека, а також духовна опіка.

То хто ж такий духовний батько/мама? Той/та, хто допомагає дитині духовно зростати, розпізнавати і реалізовувати Боже покликання, хто практично підтримує, надихає і спрямовує.

У цьому унікальному сезоні життя, який називається «духовне батьківство», людина переформатовується від установки «особисте влаштування» до наступної — «допомога реалізуватися іншому». Це — прекрасний час, щоб стати в Тілі Христа для когось передвісником великих духовних перетворень.