Боже, я не розумію Тебе!

Деколи в наше життя приходить момент, коли, не зважаючи на всі намагання зробити правильні логічні висновки і знайти хоча б якесь пояснення тому, що з нами відбувається, ми зупиняємося і кажемо: «Боже, для чого це? Я просто не розумію Тебе!».

Усе, що трапляється, ми намагаємося розумно пояснити, тому що звикли, що все навколо є результатом чиєїсь розумної праці (хоча не завжди розумної). Більше того, як християни, ми розуміємо сутність духовного світу і впевнені в тому, що все, що стається в реальному видимому світі, тим чи іншим способом пов’язане з подіями, які мають місце у світі духовному.

Але іноді щось може вибити нас із колії звичного життя, і ми стоїмо на перехресті, не знаючи, що робити далі.

Таким перехрестям для кожного можуть бути різні ситуації: для декого – незадовільна оцінка в школі чи університеті, для когось – невиліковна хвороба, а ще для когось – смерть близької або рідної людини чи будь-що інше. Усе залежить від рівня нашого духовного розвитку і практики щоденного життя з Богом.

Якось вже під час навчання на останньому курсі, поспішаючи до університету, біля входу я помітив дівчину, яка гірко плакала. Підійшовши, поцікавився у чому річ. Як вияснилося, причиною поганого настрою і сліз була незадовільна оцінка. Чому так трапилося? - не розуміла дівчина. Я намагався потішити молоду студентку, запевнивши, що це не найгірше, що могло з нею трапитися.

А декілька днів по тому і зі мною трапилася подія, яка змусила задавати ті ж запитання Богові.

У той період моє життя складалося успішно: я здобував вищу освіту з перспективною на майбутнє спеціальністю. Бог також благословив моє служіння, яке розширилося за межі рідного Івано-Франківська, а також відкрив для мене двері для поїздки в США. Моя сім’я того року також переживала особливі Божі благословення, мене оточували вірні друзі і, взагалі, все складалося якнайкраще. Я відчував задоволення від життя і складалося враження, що "все під контролем". Я любив Бога і думав, що повністю Йому довіряю.

На запрошення друзів і партнерів нашого служіння на два тижні я поїхав до Сполучених Штатів. І тут в моє життя прийшов момент, коли я сказав: «Боже, навіщо це? Я не розумію!». Це трапилося в літаку. До того моменту я вже мав невелику практику перельотів. Авіалайнер «Боїнг-767», місткістю більше 200 пасажирських місць, плавно піднявся в повітря. Попереду довгих десять годин польоту до Нью-Йорка. Усі, включаючи стюардес і більшість пасажирів літака, були звично спокійними: хтось переглядав свіжу пресу, хтось ліниво посьорбував каву, та в одному серці відбувалася буря. У моєму. Це не був звичайний страх перед висотою. Ні, це була справжня духовна війна у розумі, тривалістю в п’ять годин. Я був твердо переконаний, що як би не закінчився переліт, я належу Господу і проводитиму вічність з Ним. Було щось інше: страх від того, що я не в змозі проконтролювати найцінніше: власне життя! Ну, хоч бери та й сідай за штурвал замість капітана!

Звичайно, деколи більш небезпечними бувають мандрівки автомобілем чи якимось іншим видом транспорту, але саме в літаку починаєш чітко усвідомлювати: твоє життя залежить тільки від Бога! Господь помістив мене туди, де від відчуття "повного контролю" над своїм життя не залишилося й сліду. Він п’ять годин вчив мене більше довіряти Йому. Довго поборовшись, в реальному фізичному виснаженні я нарешті здався, вимовивши: «Боже, як би все це не закінчилося, я належу тобі!». Тієї ж миті повний мир наповнив моє єство, покинув головний біль. Я заснув.

Уся поїздка до США була благословенною: захоплюючі два тижні зустрічей з друзями, партнерами служіння і новими знайомими, цікаві місця, благословенні богослужіння.

Опісля, згадуючи випадок в літаку, я натрапив на історію із життя старозавітного праведника Авраама. Одного разу і в життя друга Божого прийшов момент, коли він не зрозумів Бога. У книзі Буття 22:1-3 читаємо: «І сталось після цих випадків, що Бог випробовував Авраама. І сказав Він до нього: Аврааме! А той відказав: Ось я! І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі. І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог».

Уявіть собі, якою могла бути реакція Авраама на такі слова, та ще й із уст Божих! Ще ніколи за всю історію людства Господь не вимагав від людини такої жорстокості. А тут на тобі! Хоча Біблія не описує нам емоцій і вражень Авраама від почутого і на перший погляд може здатися, що праведник був готовий до такого повороту подій, та я переконаний: у той час в його серці була буря! «А може, то мені здалося. Ні, Бог не міг такого сказати! А можливо, вся ця історія з виходом з Уру і обітницями від Бога – тільки результат моєї збудженої уяви? Ні, але ж я чітко чув, що це був Його голос. Цей голос не схожий на жоден інший! Я знаю. Але ж Він казав, що я буду батьком великого народу, а тут… треба вбити Ісака. Своїми ж руками. Боже, невже це Ти?».

Не знаю, чи ця буря тривала п’ять годин, чи більше, але тільки безсердечна людина могла б залишитися абсолютно спокійною. Не Авраам.

Більшість християн, читаючи цей уривок з Біблії, щоразу дивуються: «Як Бог міг таке сказати?!». Міг і сказав. І кожному може сказати щось таке, що поставить людину в певне місце та обставини, де можна довіряти тільки Богу. І, як правило, довіряти більше, ніж завжди. Інша річ, що замість Ісака Бог завжди знайде в кущах барана для цілопалення. Так було у випадку з Авраамом. Богу не потрібна смерть Ісака. Такі вимоги – не в Його характері. Але щось "слабше" Авраама не взяло б (наприклад, політ у літаку). До того часу він вже трохи навчився довіряти Богу, але Господь хотів вивести його на вищий рівень стосунків, ще більше удосконалити.

Друже, якщо ти сьогодні захочеш пізнати Бога ближче, Він навчить тебе більше Йому довіряти. Будь готовий! Але не бійся: твій Ісак не помре, і літак твій не впаде, просто Бог поставить тебе в таке місце (допустить таку ситуацію), з якого деколи важко буде Його зрозуміти. Там Господь буде вчити. Потрібно ж Богу якось тебе перевірити! Усе залежить від нашого серця – наскільки воно готове сьогодні довіритися Йому.

Богдан Галюк

Tweet

Класс!