Ми - уста Божі!

«Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» Євангеліє від Матвія 28:19-20.

Ці слова Ісус сказав ученикам та всім послідовникам прикінці своєї земної місії. Читаючи Біблію ми бачимо, що Бог саме своїм дітям доручив вкрай важливу роботу – продовжити Його працю, розпочату на землі – проповідувати Євангелію Божу. Не ангелам, ніяким іншим створінням (в тому числі пасторам, євангелістам та ін.), а кожному, хто відчув на собі велику любов Божу.

Проходить час: покоління змінює покоління, і в кожному з них живуть люди, які дорожать повелінням Христа та проповідують Євангеліє усім на спасіння. За 70 років житиме інше покоління і знову проповідуватиме Євангеліє і каятимуться люди. Однак, зараз живемо ми і це наш час для служіння.

На суді Бог покаже діаграму проповіді євангелії в часовому розрізі. На тій діаграмі наші роки, відзначені низькою активністю проповіді про спасіння, зацікавленістю віруючих людей тільки матеріальними речами, бізнесом та занедбаністю діла Божого. Нас охоплює жах…

Роздумуючи над цим, я натрапив на невтішну статистику: «Івано-Франківськ – місто із 300-тисячним населенням, з якого біля 100 тисяч – молоді люди віком від 15 до 25 років. І тільки кожен сотий мешканець міста - практикуючий християнин». Напевно така ж ситуація й в інших містах України.

Можна закрити на це очі і сказати, що «все не так страшно – ми ж працюємо і вже скоро число християнської братії збільшиться». Але, на жаль, наведена сумна статистика тримається вже не один рік. У чому ж причини поки що невтішної реальності?

«Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» Послання до Ефесян 6:12.

Якщо б якась армія воювала так, як «воюємо» ми з вами, то поле битви виглядало б наступним чином: по обидва боки лицем до лиця стоять два численні війська, в обох таборах лунають бойові кличі, які подають команду до атаки; дві армії починають рухатися в напрямку одна назустріч іншій, і о, диво… якщо бійці однієї армії кинулися на супротивника, то в стані іншої кояться дивні речі: в бій пішли тільки командири полків на чолі із Головнокомандуючим, а вся решта солдатів, зручно вмостившись у похідних кріслах, навздогін командирам вигукує підбадьорюючі фрази, типу: «З Богом!», «Ми з вами!», «Щасливо!», «Будьте обережні!».

Думаю ви зрозуміли, про які війська йде мова. Напрошується висновок – часто ми просто сидимо, склавши руки. Христос послав нас звіщати Євангелію, а ми сидимо! Чому? На мою думку, на це є дві причини.

По-перше: ми не відчуваємо гострої необхідності євангелізувати.

«І сказав їм Ісус: Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей» Євангеліє від Марка 1:17.

«Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» Дії святих Апостолів 1:8.

Прикінці свого земного служіння Ісус заповів учням бути Його свідками і ловцями людей. Ми часто легковажимо постановами самого Христа. Перші Його ученики не дозволяли собі цього та й, взагалі, життя християн Ранньої Церкви відрізнялося він нашого з вами:

По-друге: ми надіємося, що хтось виконає нашу роботу. Надіємося на церкву. «Там каються люди», - скаже дехто.

Взагалі-то існує два види євангелізму: масовий та особистий. Якщо Церква, як організована структура, проводить масові євангелізаційні кампанії, то особисто проповідувати людям ніхто не знімав з нас відповідальності.

Протягом віків Церква успішно практикувала ці два види залежно від обставин та часу, до якого більшою мірою один з вищезгаданих методів євангелізації підходив.

Говорячи про євангелізм в Україні кінця 20 - початку 21 століття, у якому живе та працює сучасна Церква, спостерігаємо зміну ефективності методів.

Під час тоталітарних переслідувань християн та панування антибожественної кампанії атеїстичної держави, в якій ми жили, проводити масові єавангелізації було просто неможливо та смертельно небезпечно. Тому Церква Божа (у цій частині світу) практикувала тільки особистий євангелізм, котрим займалися персонально всі віруючі на своїх робочих місцях та у навчальних закладах.

Із падінням тоталітарного режиму Радянського Союзу відбулася зміна ефективності методів на теренах усіх республік. Уже під час президентства Горбачова (кінець 1980-х) християнство почало виходити з тіні та заявляти про Христа у весь голос на стадіонах, в парках культури, у філармоніях та клубах. Масова євангелізація стала доступною для Церкви Божої. Суспільство було спрагнене чистого Божого слова та Його науки і тому люди тисячами каялися та наповнювали помісні церкви. Добра Новина почала проповідуватися всіма можливими способами через ЗМІ (теле- та радіопередачі, газети і журнали).

Так відбувалося 13-15 років і знову можна спостерігати зміну ефективності методів євангелізації. На даний момент суспільство переповнене проповіддю Євангелії і тому люди вже не так часто каються через засоби масової інформації та на масових євангелізаційних кампаніях.

Ефективним знову стає особистий євангелізм.

Досвідчений рибалка знає, що найефективніший спосіб ловити рибу – ловити її під водою (риба не боїться людей у воді). Скористаймося цим методом. Ми можемо проповідувати про Ісуса Христа «у воді», тобто там, де найбільше часу проводимо – в середовищі невіруючих людей: в школі, в інституті, в училищі, на роботі, - всюди!

Для багатьох християн існують бар’єри, які заважають спілкуватися з невіруючими:

1. Страх осквернитися.

Такій людині варто звернути увагу на три речі, які допоможуть бути в світі та не бути «від світу»:

а) ми повинні берегти постійний зв’язок з Ісусом (Ів. 15:5 «Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви»);

б) повинні мати близьку спільність зі Словом Божим;

в) повинні впливати на невіруючих і не дозволяти їм впливати на нас.

2. Недооцінка самих себе.

3. Нестача часу.

4. Незнання як почати спілкування.

5. Страх перед критикою.

Подолаймо ці бар’єри та почнімо проповідувати!

Також важливим елементом у особистому євангелизмі є дружба. Дружнє спілкування - як плуг, розрихлює твердий грунт недовіри. Дружба приводить до церкви людей і допомагає їм там залишитися. Дружба – це шлях, по якому Бог веде до себе людей. Дружба руйнує упередженість, ламає бар’єри і наводить мости через прірву, яка існує між відомим і невідомим.

Як нам будувати дружні взаємовідносини?

1. Погоджуйтеся з людьми як тільки можете.

(Дії 22:1-4 «Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер виправдання мого перед вами!  Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв: Я юдеянин, що родився в кілікійському Тарсі, а вихований у цім місті, у ніг Гамаліїла докладно навчений Закону отців; горливець я Божий, як і всі ви сьогодні.  Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок …»).

2. Висловлюйте одобрення наскільки це можливо (2 Сол. 2:1-4 «Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього, щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, ніби вже настав день Господній. Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме»).

3. Приймайте людей такими, якими вони є (Рим. 15:7 «Приймайте тому один одного, як і Христос прийняв нас до Божої слави»).

«І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло…» Йоіля 2:28. Усвідомимо власне покликання, відчуймо Силу Божу в собі та проповідуймо Христа розп’ятого. Ми є уста Божі, завжди і всюди!

Богдан Галюк