Як не стати богоборцем?

В світській літературі образ богоборця притаманний людині, яка відверто бореться проти Бога. В мистецтві образ богоборця став символом прагнення до свободи і перебудови світу. Саме такі образи створені Байроном («Каїн»), Лермонтовим («Демон»), Сартром («Мухи») та ін.

У творчості німецького філософа Фрідріха Ніцше богоборство виражене у формі затвердження права індивіда на свободу, не обмежену правовими чи моральними рамками, в тому числі законами релігійної моралі.

Однак, вперше цей термін ми зустрічаємо на сторінках Євангелії. Але тут він має інше забарвлення: не таке відверте, як у світській літературі, а більш таємне (приховане) значення.

Тобто, християнин може бути богоборцем, навіть сам того не підозрюючи. І в цьому полягає найбільша небезпека.

Забігаючи наперед, скажу, що, аналізуючи деякі тексти Писання і світську літературу, спостеріг, що будь-які ідеї богоборства спочатку виникають через розчарування в Бозі та незадоволення системою Божественних цінностей. І це варто запам'ятати.

Слово "богоборець" зустрічаємо в Старому Завіті у книзі Буття 32:29 "І сказав: Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізраїль, бо ти боровся з Богом та з людьми, і подужав".

Ізраїль (Яків) – це буквальний богоборець і, як правило, ми приводимо цю історію як позитивний приклад, коли людина прагне Божого благословення і добивається його.

В Новому Завіті зустрічаємо термін "богоборець" в іншому контексті, але вже в негативному значенні. І саме цей випадок стане предметом наших роздумів.

В широкому контексті цієї історії відбувається запроторення первосвященником апостолів до в'язниці (Дії 5:17-39). А закінчилося все тим, що Гамаліїл порадив відпустити апостолів, щоб випадком не стати фарисеям богоборцями.

Сьогодні, як правило, ми використовуємо термін «богоборець» по відношенню до іншої особи, коли намагаємося проаналізувати її поведінку.

Тобто висновок не важкий: хтось стає богоборцем, коли приглушує Божу роботу в житті іншої людини.

Та сьогодні зауважимо ще один аспект цієї теми: частіше ми можемо стати богоборцями у власному житті. Як це може відбутися? Про це й поговоримо.

Спершу звернімо увагу на тлумачення та розуміння прямої мови одного з найвідоміших єврейських вчителів першого століття Гамаліїла Першого, відомого вченого свого часу, члена Великого єрусалимського синедріону.

Гамаліїл першим із єврейських вчителів удостоївся титула «раббан» (арам.- наш «учитель»), який в той час носили тільки представники вищої релігійної ради.

Отже, про що говорив Гамаліїл: "Як зачули ж оце, запалилися гнівом вони, та й радилися, як їм смерть заподіяти?... І встав у синедріоні один фарисей, Гамаліїл на ймення, учитель Закону, поважаний від усього народу, та й звелів на часинку апостолів вивести. І промовив до них: Мужі ізраїльські! Поміркуйте собі про людей цих, що з ними робити ви маєте. Бо перед цими днями повстав був Тевда та й казав, що великий він хтось, і до нього пристало з чотириста люда. Він забитий, а всі ті, хто слухав його, розпорошились та обернулись в ніщо. Після нього повстав, під час перепису, Галілеянин Юда, та й багато людей потягнув за собою. Загинув і він, а всі ті, хто слухав його, розпорошились. І тепер кажу вам: Відступіться від цих людей, і занехайте їх! Бо коли від людей оця рада чи справа ця буде, розпадеться вона. А коли те від Бога, то того зруйнувати не зможете, щоб випадком не стати і вам богоборцями! І послухались ради його. І, покликавши знов апостолів, вибили їх, наказали їм не говорити про Ісусове Ймення, та й їх відпустили" (Дії 5:33-40).

Учитель єврейського закону (за церковним переданням пізніше він прийняв християнську віру і навіть став першим святим) вводить термін "богоборець", користуючись швидше почуттям духовної інтуїції, а не симпатії до церкви, і стає, можливо й несвідомо, апологетом Христової церкви.

Підсумком всього уривку є його висновок: "Борячись проти чогось, що може виявитися Божою працею, люди можуть тим самим стати богоборцями".

І як аргумент Гамаліїл наводить три приклади з недавньої єврейської історії:

1) повстання Тевди, який оголосив себе месією і мав багато прихильників. Римляни стояли йому голову (45 рік н.е.);

2) повстання проти римлян Юди Галілеянина, коли римський сенатор та намісник римського імператора в Сирії Квіріній прибув в Юдею переписати маєтки для оподаткування;

3) випадок з апостолами та їхньою вірою в Христа.

Також вчитель згадує і результат, який спіткав кожен з цих випадків:

1) Тевда забитий, його послідовники розпорошилися та обернулися в ніщо;

2) Юда теж загинув, а його послідовники розпорошилися;

3) прогноз для апостолів: якщо ця справа від людей - розпадеться, якщо від Бога - не зможете зруйнувати.

Звичайно, у якості мірила божественного походження будь-якої справи Гамаліїл пропонує в коротких часових рамках подивитися на дві речі: долю лідера повстання і поведінку його послідовників.

З першим пунктом в результаті все збігається: Тевда, Юда та й Христос - забиті. Хоча Гамаліїл, як фарисей, на відміну від садукеїв і вірив у воскресіння праведних, але навряд чи в той час він вірив у воскресіння Ісуса Христа.

Залишався другий пункт: поведінка послідовників. І ось тут результат поведінки в трьох історичних випадках різний.

Виходячи з даного контексту та історії християнської церкви слово "розпадеться" може мати два значення, які не варто плутати:

1) розпорошиться і обернеться в ніщо (як це було у Тевди і Юди);

2) припинить своє існування (як приклад, місцева церква в Ефесі, заснована в першому столітті апостолом Павлом. Зараз на місці Ефесу знаходиться пустир, і туди водять екскурсії).

І в цих поняттях велика різниця. В деяких християнських колах побутує думка, що успішність будь-якого служіння можна виміряти його тривалістю. Та це не зовсім так. Істинним критерієм є якість служіння та щире сердечне посвячення того, хто служить (щире бажання служити Богові).

Чому? Запитаєте ви. Та тому, що не завжди тривалість нашого служіння залежить тільки від нас чи від нашого бажання, деколи на нього впливають інші люди або суб’єктивні обставини. Однак, якщо наше конкретне служіння з якоїсь причини (і це не наше небажання служити і не наше розчарування в Бозі) припинилося, це не робить автоматично нас богоборцем.

Богоборцями ми стаємо, коли впускаємо в серце образу, розчаровуємося в Бозі і відмовляєтеся робити будь-яку іншу роботу для Нього. Бо Він бажає, щоб ми служили, тратили своє життя для Його Царства.

Чому Гамаліїл (можливо навіть до кінця не розуміючи того) робить правильний висновок стосовно Церкви: «Коли те від Бога, то його ніхто зруйнувати не може»? Тому що Божа справа рухається з покоління в покоління (Павло передав служіння Тимофію), не зациклюючись на методах чи конкретних місцях (Тевда і Юда боролися проти конкретних людей, проти Римської імперії, а Царство Боже не від цього віку). Апостолів не приймають в одному місці - вони йдуть в інше. Павла, по дорозі на євангелізацію, увязнюють в Римі. Але він починає приймати відвідувачів вдома, пише послання (а не сидить і не скиглить: «Боже, чому ти це допустив?»).

Все, що стається в житті віруючої людини, тільки на краще: "І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре" (Рим. 8:28).

Змінюються методи, але принципи залишаються незмінними. Місцева церква в Ефесі - це метод. Вона виконала своє призначення - випустила десятки служителів, а потім через певні обставини припинила своє існування. Ще в 262 році н. е. місто було розграблене готами. Впродовж довгих сторіч Середньовіччя Ефес піддавався нескінченним набігам піратів, проте найбільшого удару місту завдала природа. Після великого землетрусу рівень моря біля Ефесу понизився на 57 метрів, що спричинило швидкий занепад міста. Нині руїни знаходяться від берега моря приблизно за 10 км. Відповідно і церкви там вже немає.

Методів є багато: Євангельська школа лідерів - це метод, Практична англійська школа - це метод, християнська молодіжна газета «Рибка» - це метод, але незмінним залишається принцип - Євангеліє Ісуса Христа, яке змінює життя грішника!

Погляньте, як працює апостол Павло, використовуючи різноманітні методи:

- звіщає в синагозі (Дії 9:20);

- розмовляє і сперечається з огреченими (Дії 9:29);

- йде до влади і проповідує (Дії 13:7);

- користується Законом Римської імперії (Дії 16:37);

- розмовляє на ринку зі стрічними (Дії 17:17);

- не пручається, коли його ведуть в аеропаг (але проповідує там) (Дії 17:19).

Отже, як не стати богоборцем у своєму житті? Завжди бути вірним служінню Богові, тобто головній цілі - проповіді Євангелії. Якщо через певні обставини зміниться вид нашого служіння, тобто зміниться метод, не ображатися на Бога, не казати: «В мене забрали служіння, тому я вже нічого не буду робити в церкві». Так ми розпорошуємося і перетворюємося в ніщо, як послідовники Тевди чи Юди. Так автоматично, можливо навіть не підозрюючи того, ми стаємо богоборцями.

Намомість, краще сказати Богові: «Використай мене там, де Ти вважаєш за потрібне».

Якось я почув хорошу приказку: "Деколи Богові доводиться повністю закрити одні двері, щоб відкрити для нас інші".

Друзі, в жодному разі не зупиняймося служити. У Божому Царстві вистачить праці для всіх!

Богдан Галюк